– Аня, ти чого тут? Сьогодні ж твій вихідний чи почитати прийшла? – зважилася пожартувати вона, хоча бачила, що її напарниця з’явилася явно не через любов до читання.

Марія Петрівна нервово стискала білу хусточку. Нарешті у неї вийшло вичавити з себе невелику фразу:

– Вона… Вона вийшла заміж. А нас не покликали, – і, не витримавши образи, заплакала.

Ірина Дмитрівна, круглолиця, огрядна дама середнього віку наблизилася до жінки і, обійнявши її тендітні плечі, почала розпитувати:

– Хто не покликав? Що трапилося? Я не розумію.

Марія намагалася пояснити колезі, а за сумісництвом і подрузі причину свого стану:

– Віка. Вона вийшла заміж, уявляєш! Я тільки зараз дізналася, – і, намагаючись заспокоїтися, додала:

– Сказала мені: «Мама, вибач, що не привела на весілля, але ми так вирішили», – і знову сльози градом полилися з її сумних очей.

– Як же так? – сплеснула подруга руками і, піднявши Марію за лікоть, повела її в комірчину для співробітників бібліотеки, примовляючи:

– Маріє, заспокойся. Зараз чайку вип’ємо, і все мені докладно розкажеш. Може, легше стане. Випивши гарячого чаю, Марія Петрівна заспокоїлася і розповіла Ірині Дмитрівні розмову з донькою.

– Ірино, ти ж знаєш, що Віка в сусідньому місті вчиться. Я ж їй допомагала, чим могла. Поки чоловік не міг влаштуватися на роботу, я на двох роботах працюю, щоб забезпечити її майбутнє, квартиру доньці в кредит взяла, гроші висилала.

Ірина згадала дочку Марії. Років зо два вона її не бачила, але вже тоді дівчина була дорослою не по роках. Навчаючись в університеті, у неї ніколи не виникало бажання допомогти матері. Вона тільки тягнула з її подруги гроші.

Тим часом Марія продовжувала:

– Хлопця зустріла, разом жити вони почали. Так що я тобі розповідаю, ти ж знаєш. А сьогодні ось повідомила, що вони одружилися і що весілля, мовляв, в колі друзів була. Я її виростила, вивчила. Мені б не так прикро було, якби я у її чоловіка фотографії з весілля не побачила в соціальних мережах. Там вони з його батьками щасливі такі стоять …, – тут Марія Петрівна не змогла стриматися і знову розчулилася.

– Ось вона…, – Ірина Дмитрівна не знайшла потрібних слів і задумливо замовкла. Їй стало прикро за подругу. «Так як вона посміла так образити матір?», – подумала жінка.

Марія Петрівна ще трохи посиділа, а потім пішла назад додому.

Виговорившись колезі, жінка відчула себе значно краще. А Ірина до кінця робочого дня обмірковувала свій план по допомозі подрузі. І придумала. Прийшовши додому, вона зателефонувала Вікторії…

Через день, ввечері, в двері Марії Петрівни подзвонили, але вона не чекала гостей. Подивившись у вічко, жінка побачила дочку із зятем. Сторопівши від несподіванки, вона відкрила двері, і перед її обличчям з’явився величезний букет з різнокольорових кущових троянд і хризантем. Вікторія обняла матір і довго просила у неї вибачення, пояснюючи, що батьки її чоловіка Андрія прийшли без запрошення. А потім сказала:

– Мамусю, ми хотіли по-сімейному потім з вами посидіти, так би мовити, розділити радість. Збирайся, клич батька, в ресторан підемо. Марія Петрівна заметушилася, і побігла перевдягатися…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Источник